Юпітер
Юпітер — одна з найпопулярніших і найпростіших для спостережень планет. Він яскраво виділяється на нічному небі, його блиск може досягати –2,9 зоряної величини, і знайти його не становить труднощів. Для спостереження підійде практично будь-яка оптика: у невеликій підзорній трубі чи біноклі вже помітні чотири найбільші супутники — Іо, Європа, Ганімед і Каллісто, відкриті ще Галілеєм у 1610 році.
Юпітер — найбільша планета Сонячної системи. Його діаметр становить близько 142 984 км, що в 11,2 раза більше діаметра Землі. Він знаходиться на відстані приблизно 5,2 а.о. (778 млн км) від Сонця, тобто приблизно в п’ять разів далі, ніж Земля. Навіть у любительський телескоп на диску Юпітера видно хмарні смуги, іноді помітне Велике Червоне Пятно — гігантський антициклон діаметром більшим за Землю. Завдяки цим особливостям Юпітер вважається однією з найкрасивіших і найцікавіших цілей як для візуальних спостережень, так і для астрофотографії. Я спостерігав Юпітер ще в 1999 році в саморобний телескоп із окулярних стекол, який давав збільшення не більше 20×. Це була перша планета, яку я виявив, коли ще й нормально не розбирався в зоряному небі.
Як я вже писав раніше, знайти Юпітер на небі не становить труднощів. Він перевершує яскравість усіх зірок, поступаючись лише Венері, яка світить чисто білим світлом уранці чи ввечері. Юпітер світиться злегка рожевуватим відтінком і може сяяти всю ніч. Найкраще спостерігати Юпітер у періоди протистоянь — це коли Земля та Юпітер вишиковуються по один бік від Сонця, і відстань від нас до Юпітера мінімальна. У ці періоди у Юпітера максимальний видимий розмір, який становить близько 45–50 кутових секунд, і видно його всю ніч. Але спостерігати його можна й у будь-який інший час, просто відстань від нас до Юпітера буде більшою, а видимий розмір планети меншим — близько 30–35 кутових секунд, але оскільки Юпітер загалом великий, цього теж достатньо. Не видно його лише в періоди з’єднань із Сонцем — це коли Юпітер перебуває по той бік від Сонця. Такі періоди зазвичай тривають приблизно 1–2 місяці.
Один юпітеріанський рік триває майже 11,86 земних років, тому періоди протистоянь щороку зміщуються приблизно на один місяць пізніше, і на небі Юпітер має досить швидкий рух серед зірок — він щороку переходить із одного зодіакального сузір’я в інше. На жаль, у 2020 році умови для спостережень Юпітера в Україні були не найсприятливішими. Планета перебувала в сузір’ї Стрільця, і її висота над горизонтом не перевищувала 18–20°. Через це щільні шари атмосфери вносили значні спотворення: зображення тремтіло, втрачалася чіткість деталей. Найкращий час для спостережень припадав на літні місяці, але період видимості був порівняно коротким. У наступні роки ситуація покращиться — планета поступово зміщуватиметься в більш північні сузір’я, і умови для спостережень стануть кращими.
Тим не менш, це не заважає отримувати фотографії Юпітера. Я зробив кілька знімків за допомогою монохромної астрокамери QHY5III178m та колеса фільтрів ZWO EFW Mini. Це колесо фільтрів дозволяє отримати кольорове зображення на монохромній матриці шляхом фотографування планети через різні світлофільтри — червоний, зелений і синій. Уся ця техніка підключається до планшета-трансформера на Windows, на який ведеться запис. Процес зйомки не надто складний, але має низку нюансів.
Справа в тому, що власна доба на Юпітері триває лише близько 9 годин 55 хвилин, що робить його найшвидше обертальною планетою Сонячної системи. Візуально в телескоп цього не помітно, але на фотографіях, зроблених навіть із невеликими інтервалами в кілька хвилин, це добре видно. Через швидке обертання Юпітера не можна записувати надто довгі серії кадрів — інакше деталі змазуються. Щоб компенсувати обертання, під час обробки доводиться використовувати спеціальні програми, наприклад WinJUPOS, які дозволяють коректно сумістити зображення та отримати фінальну кольорову фотографію з високою роздільною здатністю.
Зйомки проводилися на городі, подалі від будинків і споруд, які заважають спостереженню. Через це довелося тягнути дуже довгий кабель через увесь город. А на городі своя атмосфера — неймовірна кількість комарів, їжаки та підвищена вологість, через яку вся техніка покривається росою, що може зупинити спостереження. Але пару хороших кадрів отримати вдалося.
Юпітер є газовою планетою, і він повністю складається з газів — переважно водню (близько 90 %) та гелію (близько 10 %), з невеликими домішками метану, аміаку, водяної пари та інших сполук. У нього немає твердої поверхні, як у планет земної групи. Дивлячись на Юпітер, ми бачимо лише верхні хмари, якими вкрита вся планета. Верхні хмари складаються переважно з кристалів аміачного льоду, нижче — з гідросульфіду амонію (NH4SH), а ще глибше можуть бути водяні хмари. На Юпітері дмуть дуже сильні вітри (до 600 км/год і більше), тому хмари поділяються на різні пояси та зони з різним забарвленням — від білих і жовтих до коричневих і червонуватих. Між хмарними поясами утворюються дуже сильні вихори, оскільки хмари в сусідніх поясах рухаються з різною швидкістю.
| Дата | 18-06-2020 |
| Час | 2:27 |
| Елонгація | 151.8° |
| Фаза | 99.8% |
| Діаметр | 46.4” |
| Висота | 20.2° |
Одним із таких вихорів є Велике Червоне Пятно. Це гігантський стійкий антициклон — вихор високого тиску, який обертається проти годинникової стрілки і існує щонайменше з XVII століття, а можливо, й раніше. Його розміри в 2020 році становили приблизно 15–16 тисяч км у поперечнику — це трохи більше діаметра Землі. На першій фотографії його не було видно, оскільки воно перебувало на іншій стороні планети. Щоб його побачити, потрібно було підібрати момент, коли планета повернеться саме тією стороною, де розташоване Велике Червоне Пятно. Його добре видно навіть у невеликий телескоп, а на фотографіях воно особливо помітне — яскраво виділяється своїм червонуватим кольором на тлі хмарних смуг. Колір плями пов’язаний із хімічними реакціями у верхніх шарах хмар, вона виділяється як величезний овал у південній півкулі планети.
| Дата | 27-06-2020 |
| Час | 2:36 |
| Елонгація | 161.3° |
| Фаза | 99.9% |
| Діаметр | 47.00” |
| Висота | 19.6° |
Фотографувати таку динамічну планету, як Юпітер, на монохромну астрокамеру все ж не дуже зручно. Щоб отримати якісне зображення, потрібно знімати кілька коротких серій через кожен фільтр, 2–3 хвилини, а потім ретельно суміщати їх. Це займає великі обсяги даних, досить трудомістко і вимагає часу на обробку. Кольорові камери в цьому плані набагато зручніші: весь RGB захоплюється за один короткий ролик, без проблем із суміщенням каналів. Якщо немає мети знімати Юпітер у вузьких спектральних діапазонах, наприклад, для виділення певних хмарних шарів, то кольорова камера — найкращий вибір для більшості любителів.
Цікаво, що минуло вже понад 20 років відтоді, як я вперше побачив Юпітер у саморобний телескоп із рулону шпалер та окулярних стекол. А зараз з’явилася можливість отримувати чудові детальні фотографії цієї планети. Астрофотографія розкриває можливості телескопа набагато більше, ніж візуальні спостереження. Юпітер не перестає дивувати своєю красою та постійною динамікою — атмосфера змінюється буквально на очах. Окрім статичних знімків, можна зняти ще багато цікавого: анімацію обертання планети, рух її супутників, а також затемнення на Юпітері. Тож є ще над чим попрацювати...
