Гемініди 2024
Я багато разів чув про метеорний потік Гемініди, який щороку досягає максимуму активності в середині грудня, приблизно в ніч з 13 на 14 число. Однак спостерігати його мені жодного разу не вдалося, на відміну від Персеїд, які я бачу щороку. Причина проста: у наших широтах грудень — найхмарніший місяць року. Небо часто залишається затягнутим щільною хмарністю тижнями, а короткочасні прояснення бувають настільки рідкісними, що ймовірність ясної погоди саме в пік активності потоку вкрай мала. До того ж, я не раз просто забував про нього.
Цього року обставини склалися інакше: небо виявилося напрочуд чистим, і втратити таку можливість я ніяк не міг. Здавалося б, усе складалося вдало, але цього разу втрутився інший несприятливий фактор — повний місяць. У грудні Місяць підіймається високо над горизонтом, і його яскраве світло значно знижує видимість слабких метеорів, фактично «засвічуючи» небо. Для спостережень гірших умов годі й уявити. До цього варто додати й традиційні зимові випробування: ясна погода майже завжди супроводжується сильним морозом (того вечора близько -10 °C), і проводити астрономічні спостереження вночі на холоді — завдання не з приємних.
Проте можливість побачити Гемініди на власні очі була занадто рідкісною, щоб нею знехтувати. Їхати кудись за місто при повному місяці й такому морозі особливого сенсу не було, тому спостереження проводилися просто на городі. Радіант метеорного потоку розташований у сузір’ї Близнюків, але через яскравий Місяць у цьому напрямку дивитися було марно. Тому для спостережень я обирав північні ділянки неба, розташовуючись спиною до Місяця.
Ось так виглядало місце спостереження того вечора:
Спостереження почалися приблизно після першої години ночі. На моє здивування, попри сильно засвічене Місяцем небо, кількість видимих метеорів виявилася цілком достатньою. У поле зору траплялися як яскраві, так і менш помітні метеори, тож нудьгувати не доводилося.
Окрім візуальних спостережень, я зробив кілька серій фотографій по 200 кадрів кожна. Для зйомки використовувався фотоапарат Canon EOS 550D з об’єктивом 18–55 мм на штативі. Сподівався щось зафіксувати, хоча ймовірність була невелика через обмеження моєї техніки й яскраве небо, що значно знижувало контраст метеорів.
Проте під час перегляду знімків на одній із серій я виявив три спіймані метеори. Вони не були особливо яскравими, але це точно були метеори, а не супутники. Тим більше, що я візуально спостерігав їх у тій самій частині неба, де велася зйомка. Відрізнити метеори від супутників нескладно: у них єдина траєкторія, і, на відміну від супутників, вони потрапляють лише на один кадр.
Але зняти метеори — це лише частина завдання. Важливо ще обробити фото так, щоб зберегти їх на підсумковому зображенні. Для цього потрібно скласти всі кадри, або хоча б близько 80, для покращення якості зображення, а потім окремо вирівняти й накласти кадри зі спійманими метеорами. Це необхідно, бо небо безперервно обертається, і не можна просто так об’єднати кілька знімків, зроблених у різний час.
Після багатьох експериментів з обробкою фотографій мені все ж вдалося отримати фінальний кадр з метеорами.
Для отримання фінального кадру було зроблено 200 знімків із параметрами: витримка 10 секунд, ISO 400, діафрагма f/3.5. Це досить «м’які» налаштування — використати жорсткіші значення не можна, інакше кадри були б пересвіченими, майже як удень. Такі параметри дозволяють досягти балансу між яскравістю зірок і фоном нічного неба. Для складання я використав лише близько 80 кадрів, включно з тими, на яких зафіксувалися метеори. Брати всі 200 не мало сенсу — якість зображення й так виявилася цілком доброю.
Я вважаю, що це вже справжній успіх, особливо з огляду на техніку, якою я користувався, і непрості умови зйомки.
