Частина IV. Аннапурна.
Плануючи поїздку до Непалу, ми не мали наміру вирушати в гірський похід, оскільки такі походи тривають 2–3 тижні, і проводити всю поїздку в горах у нас не було ні часу, ні бажання. Спочатку хотілося насамперед відвідати термальні джерела. Тим більше, що майже в кожній відвіданій мною країні я був на термальних джерелах, і хотілося б, щоб поїздка до Непалу не стала винятком. Як виявилося, одне з термальних джерел у Непалі розташоване на гірському масиві Аннапурна, поруч із селищем Джину Данда. Дістатися до цього селища і термального джерела не так просто, і зробити це можна лише пішки, подолавши значну відстань гірськими стежками. Багато туристів-трекерів під час гірських походів його відвідують. Тож ідея організувати трек Гімалаями з відвідуванням термального джерела виникла в результаті дуже швидко. Але, оскільки часу у нас було небагато, довелося вкластися в 4 дні.
Наш трек був за таким маршрутом:
Наяпул (1070 м) > Біретані (1040 м) > Саул Базар (1170 м) > Кімче (1960 м) > Гандрук > Джину Данда (1760 м) > Чомронг (2300 м) > Кімронг Кхола > Гандрук.
У Непалі на кожному кроці можна побачити оголошення про організацію гірських треків різної тривалості, причому, крім гіда, з вами може йти носій ваших речей. Але ми спочатку були проти такого «супроводу», тому заздалегідь усе спланували і завантажили потрібні GPS-додатки для навігації.
Для відвідування заповідної зони Аннапурни необхідно оформити дозвіл, який називається «перміт», а також «тімс» (картка трекера). Обидва ці документи ми отримали в Катманду, у відділенні Міністерства туризму Непалу за ціною 80 доларів з особи. Для їх отримання необхідно було надати дві фотографії, а також заповнити спеціальну анкету із зазначенням своїх даних, запланованого маршруту, номера страховки, контактних даних тощо. Загальна тривалість нашого походу склала 3 ночі та 4 дні.
До початкової точки нашого треку — села Наяпул — ми їхали на таксі з Покхари. Дорога серпантином зайняла у нас приблизно 1,5 години. Тут ми зустрічаємо трекерів, які, як і ми, тільки вирушають у похід, або тих, хто вже повернувся з походу. Також тут можна перекусити, купити щось із їжі чи спорядження.
У похід ми йшли з рюкзаками, з якими прилетіли до Непалу. Яке-небудь спеціальне спорядження (трекінгові палиці, спальники, намети тощо) ми не брали. Отже, в путь!
Проходимо через село Наяпул у бік села Біретані. Відстані в горах вимірюються не кілометрами, а годинами шляху. На покажчиках на маршруті часто вказується час, який вам потрібен, щоб дістатися до певного місця. Але ми помітили, що весь час, який нам кажуть або ми читаємо на покажчиках, потрібно множити на два (якщо не на три). Може, справа в трекінгових палицях, які реально допомагають швидше проходити відстань?
Газові балони, які використовуються для приготування їжі в горах. Жителі гірських сіл приїжджають за ними на осликах. У горах справи з електрикою не дуже добрі, тож їжу тут готують на газу, який доставляють у балонах.
До Біретані ми могли б дістатися і на таксі, але вирішили пройти цю відстань пішки.
Підвісний міст над прірвою додає трохи гострих відчуттів.
Дорога в Біретані проходить уздовж річки Моді Кхола, переходячи з одного боку на інший.
Поруч із каньйоном і річкою пробивають якийсь тунель.
Спокійним кроком до Біретані ми дійшли приблизно за 35–40 хвилин.
У Біретані розташовані два контрольно-пропускні пункти: на одному з них пред’являємо наш дозвіл-перміт на відвідування заповідної зони Аннапурни, а на іншому — наші тімси. Наші дані занесли в якийсь журнал. І ми пішли далі.
Від Біретані дорога розходиться за двома напрямками, ми йдемо в бік села Гандрук, до якого планували дістатися до вечора і заночувати.
Йдемо вздовж річки. Дорога поки більш-менш рівна, без підйомів, покриття ґрунтове.
Дорогою іноді проїжджають машини місцевих жителів і автобуси. Йти поки не важко.
Дорога починає поступово підніматися вгору. Зустрічаємо невеликий водоспад.
Милуємося пейзажем, що відкривається. Сонце починає добряче припікати. Робимо зупинку, щоб нанести на відкриті ділянки тіла крем від сонця.
Дорога йде вздовж галасливої річки. Вона протікає по величезних каменях. Спуститися до річки нескладно.
Десь вище на горі чути, як гудуть машини та автобуси, оскільки автомобільна дорога до Гандрука ще є, але ми скорочуємо наш піший похід до Гандрука через села Саул Базар і Кімче.
А дорога тим часом переходить у маленьку стежку, яка протоптана прямо поруч із прірвою.
У горах часто бувають дощі. Сьогоднішній день — не виняток. Але нас це не лякає, адже ми взяли з собою дощовики. Треба сказати, що вони дуже нас виручали в треку, оскільки щодня був дощ, який зазвичай починався після обіду і тривав кілька годин. Без дощовиків — ми і наші рюкзаки з документами та технікою — промокли б повністю.
Дійшли до села Саул Базар. Тут було тихо і спокійно, і, на подив, ми не зустріли в ньому жодного туриста. Вирішили випити чаю і трохи перечекати дощ.
Але дощ не хотів закінчуватися, тому вирушаємо далі. Нам належало рухатися по кам’яних сходах.
У селах життя мало чим відрізняється від наших сіл — дітвора бігає і грається, а дорослі працюють на городах, кізочки пасуться.
Дорогою часто зустрічаються хатини, в яких можна випити чаю і щось перекусити. До речі, нерідко трапляються і цілком пристойні гостьові будинки, тож проблем із житлом та їжею під час нашого походу не було.
Піднімаємося по кам’яних сходах усе вище. Підніматися стає вже важко.
Підніматися гірськими стежками — фітнес ще той, м’язи на ногах дуже напружені. Повз нас часто пробігали бадьорі місцеві жителі. І як їм це вдається?!
Звідси відкривається приголомшливий вид на Гімалаї. Гори за нашим маршрутом були заселені, на ярусах знаходяться городи. Вирощують, в основному, кукурудзу.
Погода після дощу стала ясною, і нам відкрилася засніжена вершина. Невимовне видовище.
У горах темніє рано. Тому ми прийняли рішення дістатися до найближчого гостьового будинку близько 18 години і залишитися там ночувати. Проходимо повз невеликий дерев’яний будиночок і двох місцевих жительок. Жодних оголошень про те, що можна зняти кімнату, немає, але, враховуючи, що вже темніє, зважилися і запитали про нічліг. Нас поселили в кімнаті прямо в будинку місцевих людей. До речі, це єдиний нічліг, де нам дали відра з гарячою водою. На інших «нічлігах» гарячої води не було взагалі. Нам виділили маленьку кімнату — лише три ліжка і розетка. Електрика, на подив, була.
Ціна за кімнату — 2 долари, але з урахуванням вечері та сніданку нічліг нам обійшовся приблизно в 30 доларів. Ціни на їжу тут значно вищі, ніж у Покхарі чи Катманду.
Вид, що відкривається з нашого житла.
Наш номер.
А в цій альтанці нам накрили стіл для вечері та сніданку. Звідси відкривається приголомшливий вид на гори.
На вечерю замовили непальський дал-бат, картоплю і омлет. У Непалі дал-бат — дуже популярна страва з оригінальною подачею. До цієї страви обов’язково входить сочевичний суп, рис, овочеве карі, гостра паста, а також можуть бути додані цибуля, шпинат, імбир та інші овочі чи соуси і, як у нашій страві, підлива з куркою. Може, ми були дуже голодними, але з’їли ми все з величезним задоволенням.
Сім’я, у якої ми зупинилися, сповідує буддизм. І ввечері один із членів сім’ї молився і співав буддійські мантри.
Дощ ішов майже весь вечір, а вночі гори накрила гроза, і вони, у прямому сенсі слова, виблискували. Спостерігати вночі грозу в горах — неймовірна краса. Після насиченого першого дня треку спали ми добре. Єдина незручність — це залізний дах у нашій кімнаті, по якому практично всю ніч барабанив дощ. На добраніч!
Ранок зустрів нас гарною ясною погодою. З нашого «номера» відкрився вид на засніжені вершини гір.
Після сніданку, який був приблизно о 7 ранку, ми вирушили вгору по наших «улюблених» сходах.
Проходимо через село Кімче, де ми ночували.
Сьогодні нам належало пройти через село Гандрук і дістатися до вечора до села Джину Данда, в якому ми хотіли зупинитися на нічліг. Тут ще є ґрунтова дорога, і їздять джипи.
Водоспад.
Повз нас проходять ослики, гружені газовими балонами. Йдуть вони досить злагодженою командою. Видно, що дорога їм знайома. Осликів зазвичай супроводжують 1–2 людини, які примудряються швидко пробігати між осликами. У горах осли — це хороший транспорт для продуктів, води та іншого.
І ось ми поступово доходимо до місця, де закінчується дорога. Якщо до цього ми ще могли б якось дістатися на машині, то далі йти потрібно лише пішки. Звідси відкривається вид на село Кімче, де ми ночували.
Йдемо по невеликій стежці, підйоми змінюються більш рівними переходами.
Неймовірно, коли стоїш поруч із хмарами, що пропливають повз тебе.
Йти поки не дуже важко, спокійним кроком приблизно за 2,5 години підходимо до села Гандрук. Практично біля входу в село нас зустрічають мавпячі попки. Самі мавпи нас зустріти не наважилися.
Вхід до села Гандрук.
Село дуже заселене, замість звичних нам сільських доріг тут потрібно пересуватися по кам’яних стежках.
У Гандруці багато гостьових будинків, забігайлівок. Можна знайти і місця з Wi-Fi. Усе розраховано на туристів.
Вирішили трохи відпочити з дороги і зайти перекусити в гостьовий будинок. Інтернет тут, на подив, працює, хоча якість зв’язку залишає бажати кращого.
Замовили спринг-рол із овочами. Це дуже поширена страва в Непалі. Являє собою конвертик із тіста з різною начинкою. Смачно.
У Гандруці ми зіткнулися з невеликим «сюрпризом». Виявляється, воду в горах можна купити виключно на розлив у свою тару, оскільки доставляти воду, запаковану в пляшки, на таку висоту проблематично.
Обід і пошук води в Гандруці зайняли у нас приблизно 1,5 години. Пора вирушати далі в бік села Джину Данда.
Небо знову в хмаринках. Часто зустрічаємо непальців, які розбивають камені і викладають стежки. Нелегка праця.
Незвичайні дерева і нескінченні сходинки :)
Спускаємося по стежці вниз. Трохи лякає, що село Джину Данда все-таки знаходиться високо на горі, а значить, попереду нас чекає і підйом.
Дорогою зустрічаємо місцевих жителів і дітвору. До речі, дітвора при вигляді туристів випрошує цукерки. Багато місцевих жителів питають, куди ми прямуємо, показують дорогу. Проблем із мовою немає, багато хто може англійською вказати шлях, але і мову жестів ніхто не скасовував.
Тримаємо шлях по неймовірній красі. Приголомшливий пейзаж і енергетика.
Проходимо по мосту через невеликий каньйон.
Знову починається дощ. Дощовики дуже пригодилися.
Дійшли до невеликого будиночка-ресторанчика. Робимо 40-хвилинну зупинку на гарячий чай.
Рухаємося далі в дощовиках по ґрунтовій дорозі. Відкривається чудова панорама — засніжена гірська вершина.
Йти поки нескладно. Але тут зіткнулися з несподіванкою у вигляді п’явок, які особливо активізуються після дощу. Вони настільки спритно і непомітно пробираються в взуття і рюкзаки, що варто на хвилинку зупинитися на гірській стежці або поставити рюкзак, як вони тут же встигають залізти всередину взуття і рюкзака. Шустрі гадюки :)
Хмари тут рухаються з величезною швидкістю.
Щойно хмари були високо, а зараз ми вже практично йдемо в них.
Вдалині на протилежній від нас горі вже видно дахи села Джину Данда, куди ми тримаємо шлях.
А ми тим часом спускаємося в каньйон, в якому протікає швидка гірська річка.
Річку в цьому каньйоні важко перейти, оскільки потік води досить потужний, а робити кроки доводилося по величезних мокрих каменях, де була велика ймовірність посковзнутися і впасти у воду.
Перебралися через річку, і ось настала черга досить крутих сходинок угору.
Підніматися вгору після такого активного дня дуже важко. Залишилося лише близько 100 метрів піднятися по крутих кам’яних сходах вгору, але зробити це дуже важко. Навіть носії, які на інших ділянках часто нас обганяли, зараз разом із нами ледь піднімаються вгору.
Невелике джерело джерельної води.
Близько 18 години піднялися в село Джину Данда.
Сюди потихеньку почали підтягуватися і інші туристи-трекери на нічліг.
Вечеря. Ми замовили дал-бат із рисом, салатом, картоплею, хлібною коржиком. А також смажені момо з куркою і часниковий суп-пюре.
Ми зняли кімнату з усіма зручностями: уже звичні три ліжка, туалет і душ із холодною водою, і жодної робочої розетки в номері. Вартість такого номера — 8 доларів за ніч.
Ось який чудовий вид на навколишні гірські вершини відкривається вранці.
Доброго ранку :) Сяючі засніжені Гімалаї. Невимовний захват від побаченого краси.
Територія гостьового будинку, в якому ми знімали кімнату.
Після сніданку вирушили вниз по горі до природних термальних джерел.
Дорогою нас вітають буйволи. Як же чудово спускатися вниз, не те що вгору.
Робітник робить сітку, яку використовує як огорожу для кам’яних парканів.
Спустилися до каньйону з річкою Моді Кхола і термальними джерелами.
Джерела гарячі, за температурою як вода у ванні, близько 40–45 градусів. Вони оформлені у вигляді трьох басейнів. Але функціонували лише два, а третій був на реконструкції.
Відвідування джерел є платним. Вартість входу — 1 долар з особи.
Поруч із джерелами є роздягальні.
Так званий басейн із термальною водою не герметичний, тобто вода в ньому не застоюється, а постійно оновлюється.
Після насичених двох днів походу по горах дуже хотілося відпочити.
Відчуття, що ми у великій ванні, причому нам пощастило — ми прийшли вранці, коли тут ще практично нікого не було. Насолоджуємося джерелом і дихаємо свіжим повітрям.
Після відвідування джерела виникло відчуття розслабленості, і відчуття, що втома відступила.
Поповнивши сили на гарячому джерелі, ми вирушаємо в путь. Йти далі вглиб гір — уже не було часу, необхідно було до завтрашнього вечора вибратися з гір і повернутися в Покхару. Було прийнято рішення повертатися назад, у бік села Гандрук, але трохи іншою дорогою — через села Чомронг і Кімронг Кхола.
Село Чомронг знаходиться вище села Джину Данда приблизно на 500 метрів. Це найвища точка нашого маршруту — 2300 метрів над рівнем моря. До нього йде сходинкова стежка від Джину Данда.
Дорогою на дахах будинків трапляються пристосування для нагрівання води від сонця.
Кам’яні сходинки йдуть увесь час угору, тож підніматися було дуже важко.
Доводилося робити часті зупинки. Якщо в перші два дні нашого треку сонце змінювалося хмаринками, а спека — невеликою прохолодою через дощ, то сьогодні було дуже сонячно і жарко.
Навіть наші улюблені бички приймають душ, щоб трохи врятуватися від спеки.
Піднімаємося все вище. Звідси відкривається надзвичайний вид на гори і на каньйон із річкою Моді Кхола, біля якої ми сьогодні вранці ще приймали ванну з термальною водою. Як же високо ми піднялися!
Нас часто обганяли носії, причому тут, у горах, вони носять не тільки рюкзаки туристів, але й переносять речі, живність із одного села в інше. Ось ноша одного з носіїв. З такою груженою курочками конструкцією носії примудряються досить швидко пересуватися гірськими стежками.
Приблизно через 4–5 годин шляху ми дісталися до високогірного селища Чомронг.
Це селище являє собою кілька гостьових будинків і кафе, в яких можна зупинитися, відпочити і випити чаю. Кажуть, що тут є Wi-Fi, бо в найближчих селах із цим проблеми.
Але ми вирішили йти далі. Дорогою зустрічаємо білого коня.
І знову пішли сходинки...
Тим часом небо затягується хмаринками.
Починається дощ. Розуміємо, що можемо дістатися до найближчого села Кімронг Кхола вже вночі.
На щастя, дорогою зустрічаємо самотньо стоячий гестхаус. У ньому вирішили заночувати.
У цьому гестхаусі ми були єдиними постояльцями. Господарі — дуже привітні люди. Нагодували нас дуже смачною вечерею: спринг-роли і момо. Момо, до речі, тут були найкращі, що ми їли в Непалі.
А це наш номер. Два ліжка і тумбочка між ними :)
На добраніч :)
Доброго ранку :) Це охоронці нашого гестхаусу.
Ось така краса видна прямо з двору нашого гестхаусу.
Після сніданку, який був приблизно о 7 ранку, вирушаємо в путь. Сьогодні плануємо до вечора бути вже в Покхарі, а значить, доведеться активно підніматися по сходах. Приблизно через годину шляху дісталися до села Кімронг Кхола. Випивши кока-коли, рухаємося далі.
Бабуся пере одяг.
Підвісний міст. До речі, під час нашого треку ми зустрічали багато мостів. Усі були в хорошому стані.
Цей міст — найдовший із усіх.
Дійшли до якоїсь забігайлівки. Йти важкувато, але настрій бадьорий.
Якщо до цього моменту ми спускалися, то тепер починаємо підніматися. Кам’яних сходинок тут не так багато, в основному ґрунтові стежки.
Місцева дітвора. Люблять фотографуватися.
Пройшовши невеликий перевал, дорога далі йде вже без особливих підйомів і спусків. І це радує.
Пейзаж трохи змінився, дерев стало більше.
Караван осликів із баулами.
Бички на спа-процедурах.
Дорогою зустрічаються хатини.
Село Гандрук, де ми були на другий день нашого треку.
Сьогодні ми зайшли в село з іншого боку і потрапили не в туристичну частину, а в частину, де живуть місцеві.
На терасах у них городи.
Живуть люди бідно. Діти жебракують.
Запитуємо, як знайти дорогу, у місцевих жителів.
Місцеві, до речі, охоче фотографуються.
Тут жінки працюють і тягають тяжкості нарівні з чоловіками.
Вийшли з Гандрука і приблизно через 30 хвилин дійшли до тієї самої дороги, по якій уже можуть проїхати джипи. Зустріли таксиста, який довіз нас прямо до Покхари. Близько 18 години ми вже оселилися в гестхаусі в Покхарі і відпочивали після треку.
Читати продовження: Частина V. Чітван.